Яна Іщук (Fajka Zolota)
© Ноти до книги Ґебріела
Мотто: не ображайся на хамелеонів через те, що вони змінюють колір.
 |
Меланхолійно-лінива лівкотиця з гуманітарним складом розуму та абсолютним слухом. Відколи малям навчилась ходити і у мене виявили високу гнучкість кісток - мріяла стати балериною і ходила навшпиньки. Та все ж, якщо ти дорогою до садочку називаєш назви ноток, котрі звучать від стукоту маминих підборів, то твоя професія ясна - своїми власними підборами я продзенькала багато років навчання музиці і композиції зокрема.
Люблю сни, старі речі з минулим, трояндове варення і похмуру погоду. І ще - маю одну дурнувату, але все ж мрію - поїхати до Перу і на власні очі подивитися-повболівати, як грають у футбол селом на село прості і бідні жінки у своїх божевільно-життєрадісних, веселкових сукнях.
Весь роман читається так, наче його автор катає вас на зламаному, неконтрольованому ліфті крізь хитромудрі ходи лабіринтів твору, пролітаючи їх, як на божевільних каруселях. Шалена розвага супроводжується поринаннями в різні тактильно-звукові переживання: від повільного просування крізь ватяно-беззвучний вакуум лондонської психлікарні, через гострі шелести-дотики в ритуалі токійської "смертельної" вечері - до підвально-примарного, все більше наростаючого з надр берлінського Темпельгофу турбінного гулу "вагнерівського" оркестрового тутті, луна від котрого ще довго не залишатиме вас після несамовитої подорожі-прочитання.
Яна Іщук, композитор