14 вересня 2012 р.

Презентація перекладу книги ДіБіСі П'єра. Читає - Юрій Андрухович.

— До Лондона, в один бік, будь ласка,— кажу я касирові.

Він піднімає очі:

— Це буде сорок вісім фунтів тридцять.

— В один бік? Це ж по фунту за хвилину. А першим класом?

— П’ятдесят п’ять.

— Тоді я візьму першим класом в один бік.

Касир витріщається поверх окулярів:

— Я можу зробити «Прогресивний економ» за тридцять два, якщо це та особлива послуга, яку ви хочете.

— Так, будь ласка, на найближчий.

Він коситься на екран:

— Це буде о двадцять першій тридцять шість. Відправлення за десять хвилин.

Придбавши квиток, я йду до крамниці, де якийсь час вагаюсь перед вітриною з сендвічами. Ці доблесні національні перегони варті того, щоб востаннє посмакувати їхнім солодким страхом помилитись у виборі й тим обмежити щастя. Я не стою надто близько до вітрини, бо там є камера стеження — це означає, що я підозрюваний. Так скеля може лякати тим, щоб рефлекс втрати рівноваги не змусив вас, бува, кинутися вниз; тож, будучи підозрюваним, варто стояти щонайдалі від вітрини — можливо, вони знають більше за мене.

(Велика Ідея)

Небо не вирує і не лине, просто висить. Ранок приносить закляклість. Так, наче сотні років комунізму заціпило у скорботному блиску. Каркас і оболонка мого тіла вночі від’єдналися від шкіри. Я скриплю і брязкаю, серце бовтається, наче у мішку з рідиною. Лишень погляньте на природу. Пристрій, призначений для звичайної поїздки в аеропорт, насправді виявився механізмом із функцією самозбереження, стандартизованого розміру тривожною кнопкою на всі випадки – від шопінґу до неминучої смерті. Я розчавлений нашою рудиментарністю. Жодна кількість інтелекту, жоден фасон одягу не в стані замаскувати те, наскільки ми насправді непридатні до вжитку.

Читає уривок з роману Lights Out In Wonderland

Придбавши квиток, я йду до крамниці, де якийсь час вагаюсь перед вітриною з сендвічами. Ці доблесні національні перегони варті того, щоб востаннє посмакувати їхнім солодким страхом помилитись у виборі й тим обмежити щастя. Я не стою надто близько до вітрини, бо там є камера стеження – це означає, що я підозрюваний. Так скеля може лякати тим, щоб рефлекс втрати рівноваги не змусив вас, бува, кинутися вниз; тож, будучи підозрюваним, варто стояти щонайдалі від вітрини – можливо, вони знають більше за мене. Можливо, я схоплю одного ненароком, під тиском пильного нагляду.

О, сендвічі – ця прекрасна гра.
Коли нарешті доходить до вибору, я перестраховуюсь і беру з яйцем. Я купую той, у якому видно найбільше жовтка, але, купивши його, піднімаю хліб і бачу рядок розрізаних навпіл жовтків, складених спереду, і купу самих лише білків позаду.

Отож, щастя обмежене.

Lights Out In Wonderland

Тож гаразд: артефакт мого життя убогий, погодьмося з цим. Надто гнітючий і сміховинний, аби було що відзначати. Змарноване життя. І все ж ось суть мого месиджу до вас, а також цих сторінок, і, власне, суть мого лімбу:

Всередині мене були сили, які не розкрилися.
Адже джерелом самоповаги, безперечно, є не те, що ми робимо, а те, що ми думаємо, що могли б робити. Ця резервна потужність, ця непомітна сила – ось за що я підніму прощальний келих. Сили всередині нас – немов сонячні гази, опіки від котрих ми час до часу відчуваємо, гру чиїх варварських, бездоганних лез ми часом бачимо в німбі; їхнє масове спускання з ланцюга могло б привести нас куди завгодно, тільки не туди, де ми є.
Сили, які сухо називають потенціалом, коли помирає дитина.
Сили, які є тією єдиною частиною мене, якої мені бракуватиме.
Тому що поглянь-но, мій друже: все, що коли-небудь називали любов’ю до життя, – насправді любов до речей, які не трапляться.
Любов до мрій.

Тож я підніму келих за наші невитрачені сили. Я підніму келих і зроню сльозу за все, чим ми не є. З цієї причини, а не через звичайну надмірність, наша вечеря має бути розкішнішою за будь-яку іншу від часів падіння Риму. Бенкет Трімальхіона. Ніч «Сатирикону» . Лімб, який вкриває пухирями всі обмеження, конус німбу, настільки високий і чистий, що засмоктує досередини зорі. Там, останній мій нерозлучний товаришу, ми будемо жити. Там ми вознесемось і сяятимемо, назавше звільнені з наших клітей, на честь того всього, чим ми не були.

Але могли б бути.