Бенкет

Для шляхетної людини ніщо не є таке важке, як пишний бенкет, особливо коли перші місця на ньому займають пустомудрі.

Григорій СКОВОРОДА

О ВОСЬМІЙ

Підглядаючи з-за завіси, я бачу вишикуваних рядком цнотливиць у сукенках у стилі повоєнних часів. Пампулясті дівчиська, нахабно живі, пружні, жваві. Я коротко підсумовую, що ж формує таких життєздатних людей. Серед дітей є ті, хто крадькома пальчиками намацує під ковдрою щось таємничо-хвилююче, а є ті, хто, гидливо відвертаючи личко, тримають спідню білизну на витягнутій руці.

Перші вишикувані тут, а другі – за столом.

Звідкись вигулькнув музика з катеринкою і мавпою в блакитно-золотому мундирі, вона стрибає на стіл і знімає свого капелюшка-пігулку. Розсипаються крихітні конверти, і щойно прибрали після першої страви, роздаючи по одному кожному гостеві, столом взад-уперед проходить мавпа на скоцюблених лапках, суплячись і смикаючись у тій безладній, на диво знайомій манері, притаманній приматам, які, врешті, є нам братами, маленькими люстерками, присланими природою для написання пасквілів на самих себе. В конвертах лежать листівки – кожна з візерунком сукні котроїсь із цнотливиць. Осушивши келихи, гості шукають призначених їм дівиць, піднімаючи картку, щоб їх прикликати.

Ми зі скарбником відступаємо вбік, коли виносять тарелі – декотрі ледь торкнуті, із крихітними грудками, з яких стирчать тонкі кісточки, тим часом офіціанти проходять повз нас із пічечкою, повною бездоганних суфле. Огрядний гість викликає замість панни хлопця, і за якусь мить юнак скидає халат позаду нас і проходить за лаштунки, сяючи білизнóю, наче срібляста береза. Його очі тьмяні і широко посаджені, ніс маленький, а губи на чистому обличчі широкі й повні. Щось є нездорове в його красі, хода елеґантності гіроскопа вказує на те, що ця істота, оминувши рифи ґендерності, допливла через свої хлоп’ячі роки до чогось ні жіночого, ні чоловічого. Увінчаний відсутнім поглядом і солодкавою апатичною усмішкою, він, здається, впивається самозамилуванням, і це не залишається поза увагою гостя, який жадібно подає знаки губами, коли той заходить.

Кремезні карлики йдуть слідом, несучи мініатюрне ложе із дашком пагоди, в жолобах якої горнуться і мостяться живі співочі пташки. На оксамитових подушках – найкрихітніша і найзґрабніша східна жінка з усіх, яких лише бачив світ. Вона лежить на боці, довкола неї причандалля для насолоди опієм і вишукані сигари. Поки її проносять, пальці тягнуться, аби торкнутись шкіри або ковзнути між бездоганними червоними вустами, пірнаючи достатньо глибоко, щоб зволожитись і загрітись. Тепер дальній бік кімнати затягнутий імлою, і годі вже детально розгледіти рухи постатей, хоч я й бачу, як одні юнаки та панни пестять язиками тіла своїх господарів згори вниз, тимчасом як інші крапають їм з рук до вуст медом, підносять до ніздрів лілеї та жасмин і змочені в себе пальці. Хмара сливового диму під стелею робить простір ще магічнішим, віддаляє арки одна від одної, пом’якшуючи світло і тіні, приглушуючи кольори, аж до таких, що все стає схожим на сцену вакханалії столітньої давнини.

Я спостерігаю за природою чоловіків: після того, як їх у різний спосіб погодували з рук, декотрі мацають своїх цнотливиць і, аби оволодіти ними, нашіптують умовляння, інші ж просто наказують, як повіям. Найстарший, захлинаючись, ледь зносить оргазм просто за столом і квапливо просить кокаїну. Після суфле настрій полірується вином, вони туляться, злившись одне з одним воєдино, посміюються, обмінюються паннами, невідворотно наближаючи дебош.

Наступна страва подається із молодшими темношкірими цнотливицями і рідкісними рідинами в келихах. Разом з ними вперше з’являється Баск, зодягнутий у блискучий фрак, із маскою кота на півобличчя. Лунає передзвін вітальних вигуків, і він низько вклоняється.

Відхилившись від завіси, я бачу іншого чоловіка, який заходить без фанфар. Вбраний не як декадент, а у зручному чорному костюмі з розстібнутим комірцем. Він рухається до фонтану, бере келих, збирає шумовиння з вина. Спробувавши, виливає назад, набираюючи знову зі струменя. Щось відмежовує його від гостей, він не їхнього роду, – втім, і він насолоджується перебігом подій у салоні. Я приглядаюся, чи є якісь натяки. Піскового кольору волосся, легка щетина, десь близько шістдесяти; цей чоловік тут нейтральний гравець, але з тих, чия нейтральність щось приховує, чий погляд кидає виклик, наче має певні повноваження.

Я за завісою приголомшений.

Ось вони, тіньові сили.

Тіньові сили – це незнайомець біля фонтану маріуса.

І сфінкс, що заліг в очікуванні.