Маріус
2008 Marius Simpatico Reviews
Philip White:
“I want to wake up in the morning with that dark brown taste”, sang Eartha Kitt in I Want To Be Evil (1962);
“I want to see some dissipation in my face.” Whether or not she was actually singing about smoking cigars and looking wasted is one thing; the other is that if she had a box of this under her bed she wouldna bothered getting up to sing, in the sense that she’d probly prefer to lie down and purr. If we must anthropomorphise wines in an attempt to cut out the confounding nonsense of writing about flavour and smell in a language which has few words specific to either, then we should write more about the feeling such luxuries can impart. So. This wine makes me feel like the young Eartha, as in to want, to devour, and not to be like, although enough of it would likely set even me slinking about in a very pale imitation of her. It’s moody, glowering wine. But it’s not pouting behind any curtain: it slides around your mouth like Eartha slid across the salons and dance floors of Paris, and, daring to mention smell, it has the faint reek of polished parquetry. All the nightshades, the blackberry vines, the black cherries and olives, the whiprod acidity sit smugly in this athletic panther’s frame, and it leaves the mouth dribbling for more as that black wildcat tannin seems strangely to take the form of an African cobra. So there, it’s also got a snake. Part Eartha, part black panther, part cobra, it possesses you and sucks your blood dangerously close to the surface of your kisser. Breathtaking. 95++ points
Маріус
– Ти колись чув про «мандри»?
– Це жарт?
– Як функція смаку, дурню пиздуватий. Все змінилося з винами, ага. Ми виявили ще один елемент смаку, який називається «мандри». Ніхто поки що цього не розуміє. Це певна поступальна тяглість, панорамний ефект. Це міжвимірне зміщення. Ти чутимеш, як науковці спекулюють етаноловим підйомом, альдегідним вивільненням і газовим зрошенням слизової носа. Але романтик у тобі нашіптує про гормони. Він каже, що пристрасть може залишати відбиток у гормонах, а гормони, як нам відомо, можуть літати. Виноград може їх поглинати. Злість, хтивість, розпач. Любов. Він перетворюється на вакцину. Ось чому справжній винороб спить у радіусі сімдесяти метрів від виноградників. Справа в алхімії, в дусі, у щемі, які виноград може переробляти. Це яйцеклітини, запліднені мріями.
Викинь з голови, що вино – це просто напій. Океани ферментованого винограду випомповуються на ринок щороку, але це не вино. Справжнє вино – це ген, якого бракує тварині людського роду. Забудь про всіх цих дегустаторів – хуїв у мокасинах на тлі садів. Поки вони дрочили по альтанках, розвинулась нова еліта із високооктановими чуттями. Люди, які не будуть сидіти і вгадувати нотки букетів, чи гризти сир, як їбані мишки. Люди, які не чекатимуть сорок років, аби виявити, що корок, який є лише кавалком дерева, пересрав їм усе. Люди, які бачили і знають речі, котрих ніхто не розуміє. Вони хочуть, щоб їх запросили туди, куди люди не ходять. Туди, де їх залишать самих на себе. Вони хочуть вина, закритого не корком, а кришкою, що зривається, ніби чека гранати. Виробництво обмежили десятьма акрами середземноморської лави, попелу і пемзи, із цвинтарем посередині – місцеві стверджують, що «мандри» у винограді породжують сльози вдів. Інші кажуть, що серця коханців, які розкладаються. Але хай там собі як, п’ять наступних вінтажів уже продано, і ніхто не знає, хто їх купив. Є жменька поціновувачів, яким відомо про декадентське вино з «мандрами» майже у кожній пляшці. Виробництво обмежене чотирма акрами рідкісної геології, дуже рідкісної, зумовленої збігами впродовж півтора мільйонів років, які сягають ще часів перших людських предків. Дехто вважає, що чотирма акрами, бо це площа, на яку розлітаються феромони незайманої діви, коли вона кінчає. Можливо, це правда. Можливо, ні. Але бачиш, до чого я хилю? Перші предки людей, ті самі мінеральні ґрунти – ген, якого бракує. Корекція природи. Виноградник єдинорога, де винороб живе серед лози. Це вино, мій друже, – маріус.